Річ, яка мене справді вразила нещодавно в аеропорту "Гостомель" під Києвом. Якесь радянсько-свинське ставлення до людей. На годиннику - 17.20. У вузенькому виході з "аеропорту" стоїть цілий натовп. Це - працівники авіакомпанії "Антонов", у яких закінчився робочий день на летовищі. Ця вантажна авіакомпанія сьогодні хазяйнує в гостомельському аеропорті. Люди стоять і стиха розмовляють. Їх не пропускають суворі жіночки-вахтьори, які тут же сидять в скляних будках. Всі чекають, коли на годиннику набіжить 17.30 і можна буде йти додому.
- Перепрошую пані, а чому ви не випустите цих людей на вулицю? - питаю в однієї "вахтьорші".
- Нє поняла, маладой чєловєк, а шо такоє?
- Ну, подивіться - кажу - люди стоять як худоба в стійлі. Може вашому керівництву треба поставити автоматичні турнікети? З магнітними картками для працівників. Тоді буде видно, хто й коли пішов з роботи. Їх тепер багато де ставлять. А якщо робочий день скінчився, то чого ви не даєте людям вийти?
- Знаєте, шо, будете умнічать тут... - здивовано кліпає очима вахтьорша - Ліда, Ліда, шо це за посторонній тут? А ну поклич хлопців з охорони! Ліда, дивись, він ще й хвоторафірує! Шо ти хвоторафіруєш, га? Хвотограф!
Стрілка годинника нарешті доповзла до 17.30. Вахтьори відкрили засуви. Людська лавина винесла мене на вулицю перед міжнародним аеропортом "Гостомель". Де, якщо вірити прем'єр-міністру Гройсману, незабаром сідатимуть і відлітатимуть лоу-кости з усього світу.

Подписывайся на рассылку новостей Страны на канале Telegram. Узнавай первым самые важные и интересные новости!