До речі, історія з "поруками" Мартиненко показала цікаву річ в українській політиці та українських партіях.
Така величезна кількість "поручителів", мабуть, не була потрібна. Як і ці "поруки" загалом.
Але велика частина НФ побігла підтримувати свого "благодєтєля".
Очевидно, для них оці поруки були формою висловлювання лояльності "господіну".
І вони зовсім не думали про політичні наслідки цього всього для себе.
Наприклад, той же Омелян, ще зовсім молодий політик, не думав про те, як до цього поставляться виборці, і чи не буде це для нього незмиваємою плямою на репутації.
Ні, він, очевидно, думає, що ті виборці - це плебс, на який не треба зважати. Адже запорука успіху в українській політиці - подобатися не виборцям, а "мартиненкам". І турбуватися треба про репутацію в очах "мартиненків".
І це - його відмінність від найостаннішого політикана з ЄС чи США, которі більше всього бояться одержати якійсь публічний зв'язок з тими, кого обвинувачуюють в корупції.
Бо їх потім зітруть на порох як журналісти, так і громадськість. І нагадувати будуть до кінця життя.

Для європейського політика репутація - це форма гігієни. На жаль, у нас навіть молоді політики не привчені до того, аби її підтримувати.

І щодо "молодих реформторів" цього вже не змінити. Вони вже вражені метастазами на рівні мозку. Це не виправити.

Подписывайся на рассылку новостей Страны в Facebook. Узнавай первым самые важные и интересные новости!