Щодо статті Віктора Пінчука у The Wall Street Journal. Читаю, що "Пінчук написав пропутінську статтю". Що-що, а ярлики у нас вміють чіпляти. Все, що не входить у власну систему координат і власний світогляд, автоматично оголошується таким, що "від Путіна". Як у Середні Віки оголошувалося "від Лукавого" і "єрессю", а у ХХ столітті - "роботою ворожих спецслужб". Замість дискусії і пошуку компромісу - затаврувати і оголосити зрадником... Думаю, якщо завтра комусь не сподобаються закони Ньютона або геліоцентрична система Коперніка (бо вони суперечать їх розумінню світобудови), з таким же успіхом ці наукові постулати можна буде також назвати пропутінськими.
А те, що не лише в Москві, а й у багатьох західних столицях не перший місяць обговорюються більшість "тез Пінчука" - людьми, яких важко запідозрити у агентурній роботі на Путіна - це велика таємниця? Особисто я чув думки про Крим як необхідну жертву у процессі врегулювання ситуації на Сході і для розблокування "російського питання" (саме так: для Заходу це насамперед "російське питання") і з вуст міністрів закордонних справ країн ЄС, і від одного нинішнього прем'єр-міністра великої європейської країни - причому ще у 2015 році. Звісно, це говорилося непублічно, на рівні гіпотези. Ну а про те, доведеться чи не доведеться Україні виконувати Мінські домовленості, взагалі питання не стоїть. Доведеться!
Пінчук озвучив не "пропутінські" думки. Він озвучив те, що в кулуарах - і не лише в кулуарах - обговорюють саме західні політики. Почитайте, про що говорить 93-річний Кіссінджер - а його думки в новій адміністрації США матимуть більшу вагу, ніж, скажімо, думки Маккейна (вибачте за оксюморон і припущення, що Маккейн вміє думати). Стаття Пінчука - це попередження, що саме цей сценарій буде тією межею компромісу, який виставить Захід у переговорах по зниженню градусу протистояння у стосунках з Росією. При цьому думка Києва з даного питання, на жаль, буде вторинною. Тому що Київ не продукує власних думок з даного питання, а поводить себе, як Хрущов на Генасамблеї ООН: стукає черевиком по стільцю і обіцяє показати всім "Кузькину мать". Пам'ятаєте героя Салтикова-Щедріна, у якого в голові замість мозку був складний механізм, що продукував два звуки - "Не потерплю!" і "Разорю!"? І це дозволяло власнику цього механізму керувати містом. Такий механізм сьогодні закладений у головах деякий представників української - з дозволу сказати - еліти (у тому числі творчої). Слів більше: "Путін", "Байден", "Реформи", "Банда Януковича", "Майдан", "Небесна сотня", "Боротьба з корупцією", "Безвізовий режим". Цього достатньо, щоби керувати державою.
Пінчук у своїй статті не вжив жодного із перелічених слів. Тому - ворог. Тому - чужий.
А насправді - просто варто задуматися над тим, що ілюзорний світ, у якому вся земля крутиться довкола Києва і весь світ думає, як визволити Донбас і повернути Крим, рано чи пізно обертається жорстокими реаліями. Хтось же мусить взяти на себе функції графа Палена і сказати сакраментальну фразу: "Государь! Довольно быть ребенком!"?

Подписывайся на Страну в Twitter. Узнавай первым самые важные и интересные новости!