8 березня Ірина Геращенко повідомила у Facebook із посиланням на президента, що той доручив МЗС створити координаційний штаб із порятунку Надії Савченко

Перед недільним мітингом на підтримку Надії Савченко низка патріотичних учасників моєї френд-стрічки у Facebook активно закликали погромити російське посольство. «І що це дасть Савченко?», - питав я одну активістку. «Колись, у 2014, ми зламали двері Верховної Ради й тим добились звільнення політв’язнів», - відповідала вона. Те, що Путін – не Верховна Рада, вона «забула».

«Треба не посольство громити, а транзит російського газу перекривати», - пояснив інший активіст уже після того, як в російському посольстві повибивали шибки. Навіть не торкаючись ціни такого кроку для України (адже постраждає в першу чергу Європа, а не Росія), знову-таки, абсолютно незрозуміло, чим це допомогло б Надії Савченко.

Хто хоче побити шибки в російському посольстві – тому згодиться будь-який привід; якщо Савченко – хай буде Савченко. Не дивно, що в тих-таки соцмережах з’явилася й думка, ніби радикали діють «за вказівкою Москви», щоб, значить, зіпсувати наш імідж в очах Заходу, а до того ж – «підвищити ціну» Савченко для Києва. Насправді це, загалом, така ж дурниця, як і думка, що справі може зарадити погром посольства чи «перекриття газу». Але декому подобається.

Якщо говорити про соцмережі, то масове, висловлюючись на американський штиб, ралі на підтримку Надії Савченко вчергове висвітлило здатність політично стурбованої спільноти пересваритися з будь-якого приводу (від «чому з усіх полонених героїзують лише її?!» до «Порошенко з Путіним змовились знищити Надю, бо бояться!»). Що ж, така вже вона, демократія. Утім, соцмережі – це ще далеко не все вітчизняне суспільство. Вітчизняне суспільство більше живе телевізором.

У телевізорі ж було видно дві речі. З одного боку, рух на підтримку Савченко явно благословили з Банкової, недарма ж на деяких провідних телеканалах з’явились відповідні плашечки в кутку екрана. З іншого, справа визволення героїчної українки виявилась зручним приводом покритикувати Петра Порошенка, чим на тому ж недільному мітингу вдало скористались «напів-опозиціонери», зокрема, Юлія Тимошенко. Їхню критику президента, котрий, мовляв, нічого не робить для «нашої Наді», деякі інші телеканали подавали максимально розширено.

Що саме мав би /міг би зробити президент, загалом залишається загадкою. Показово, однак, що автори подібних виступів спираються на останнє слово самої Савченко. В суді висловити його їй наразі так і не дали, але воно негайно потрапило в українську пресу.

«Я чула про досить непогані здібності Петра Олексійовича Порошенка в дипломатії. Ну що ж, я сподіваюсь, що його дипломатичних здібностей вистачить на те, щоб в Росії домовитись з одним ідіотом... Адже він обіцяв моїй матері, що ще на травневі свята 2015 року я буду вдома», - сказано в цьому документі.

З одного боку, Петро Олексійович, відомий звичкою легко обіцяти щось публіці й так само легко не виконувати обіцяне, як то кажуть, винен сам. З іншого, що означає «домовитись»? Як саме тут можна домовитись? Чи цей пасаж був записаний в промову Савченко винятково «для внутрішньоукраїнського користування»?

Утім, президент Порошенко відреагував у своєму стилі: після публікації останнього слова Савченко публічно пообіцяв «подвоїти» зусилля з її визволення. Що саме має «подвоїтись», знов-таки, лишалося загадкою. Лише вранці 8 березня народний депутат Ірина Геращенко повідомила у своєму Facebook із посиланням на самого президента, що той доручив МЗС створити координаційний штаб із порятунку Савченко.

«Не можна на цьому етапі розкривати всіх деталей плану по спасінню Надіі, бо ця робота триває і тут залучені всі дипломатичні канали на найвищому рівні», - додала Геращенко. Можливо, воно й так. Але, знов-таки, незрозуміло, що заважало створити анонсований «координаційний штаб» значно раніше. Крім того (вкажуть критики), а чи є такий штаб для визволення решти українських політв’язнів, котрих, за даними СБУ, в Росії налічується порядку тридцяти осіб? Якщо є – чому, знов-таки, створюється ще один для Савченко?

Словом, усе це виглядає швидше реакцією на інформаційні хвилі, що покотилися на президента після і внаслідок недільних подій.

Тим часом найімовірнішим сценарієм повернення Надії на батьківщину – якщо це взагалі відбудеться – лишається «прихований обмін» її на російських спецназівців Єрофєєва та Александрова, котрих судять зараз у Києві за тероризм на Донбасі. З повідомлень численних джерел, схема може бути такою: Савченко засуджують в Росії, російських офіцерів – тут, а далі її відправляють начебто відбувати покарання в Україні, тоді як Україна відповідно чинить з росіянами. Мовляв, формально це не буде обміном, тож сторони «збережуть обличчя».

Звичайно, такий варіант влаштував би президента Порошенка, оскільки виглядав би результатом успішної дипломатії (навіть попри те, що «прихований обмін» - це все-таки не безумовне звільнення). Можливо, розуміючи це, його опоненти ведуть гру на випередження… Надія Савченко як символ стала в Україні ще й політичним інструментом, скористатися котрим прагнуть буквально всі.

Лишається сподіватись, що це не зашкодить Надії Савченко з плоті й крові, 1981 року народження, штурману-оператору Мі-24, Герою України.

 

"Хто хоче побити шибки в російському посольстві – тому згодиться будь-який привід; якщо Савченко – хай буде Савченко. Не...

Опубликовано Олександром Михельсоном 8 марта 2016 г.