Якщо треба було би в Україні зняти кіно в стилі Кустуріци, то треба було би знімати про мобілізацію в селах. Саме в селах, де всі один одного знають, а голова сільради, який мав роздавати повістки, тому кум, тому сват, а ще комусь брат.
Так от, реальна картина, майже епізод з кінокартини, яку мені розповіли:
Село в центральній Україні, друга чи то третя хвиля мобілізації.
По сільській дорозі біжить жінка і кричить: "Тікайте хто може, воєнкомат! Людоньки, воєнкомат! Тікайте!"
За жінкою їде жигулі, в ньому біля водія голова сільради, на місці водія і позаду - військові з повістками. Військові в цивільному, бо навчені досвідом попередніх хвиль і поїздок - тільки вартує їм виїхати з райцентру, А ще колись на своїх "бобиках" виїжали, як по всіх селах засобами мобільного зв'язку передають "Шухер!", І хати до приїзду повісток всі "позамикані".
- "В нас люди відкриті, гостинні, де ж таке в селі раніше було, щоб хати були позамикані. А то був такий час, що люди старалися замикати", - каже сільський голова.
- "Думаєте, я хотів сідати в ту машину воєнкомату?. Люди в селі мене кляли, я казав, що то моя робота, я мушу показати хату Василенка чи Іванця. Я людям казав, що не я ту війну почав, чого мене клясти?"
Поки воєнкомат заїжджав до хати Василенка, яка вже була закрита, в селі хлопів вже не було.
- "Городами-городами і так втікали. Думаєте, на цвинтарях не ховалися? Ховалися!"- з сміхом переповідає сільський голова.
За шість хвиль мобілізації мобілізували лише чотири хлопця з кількох сіл, підпорядкованих селищній раді, з головою якої я розмовляю. Один "ще малий, тільки з срочки вернувся і пішов добровольцем, інший "балатут, любив випити, розведений, пішов, щоб його молодшого брата не забрали".
-" В інших селищних радах по 10-15 чоловік забрали, то там була война, тих селищних голів клянут, то вже кінець їхній роботі, люди за них вже не голосували".
- "Ну ви подумайте, що робити бабі з тим конем, у нас в кожній хаті кінь чи навіть два. Що баба з ним робитиме, куди вони мужиків повідпускають? То біда."