Дуже показовий пост Юрія Бутусова зі звинуваченнями на адресу заступника голови Офісу президента Олега Татарова. Звернув увагу не тому, що знаю Татарова не один рік і маю про нього позитивне враження - як про професіонала. Зрештою, якщо генпрокурор Юрій Луценко публічно висловився про нього нецензурно - для мене це вже знак якості)
Так от: звернув увагу на цей пост як на вираження того, що в медіа-просторі голова НАБУ Артем Ситник починає активну війну зі своїми кривдниками і тими, хто посмів засумніватися в праві Ситника сидіти у своєму кріслі. Татаров публічно заявив, що Ситник - це головна проблема в системі боротьби з корупцією (правда, потім підкреслив, що це його особиста думка, з якою особисто абсолютно згоден). Відповідь прилетіла доволі швидко. Сама суть справи, викладеної у пості, виглядає аж надто притягненою за вуха. Але кидається в очі різкий перехід автора з правової у емоційно-політичну площину: «На годовщину Революции Достоинства НАБУ нанесло мощный удар по пророссийским и антимайдановским силам, которые собрали в ОП президент Владимир Зеленский и Андрей Ермак», «гражданское общество обязано оказать максимальное давление и провести митинги протеста против аморальной и циничной защиты президентом Зеленским и его офисом подозреваемого в коррупции Олега Татарова» і в такому ж дусі. Більше того: Ситник взмозі провести відверто проплачені мітинги «громадянського суспільства» разом з «хлопчиками за викликом» з радикально-націоналістичного табору, які на будь-яку критику наводять єдиний аргумент у стилі «Я на колчаковских фронтах кровь проливал!».

Але загалом, мені здається, якщо звинувачувати будь-кого - Татарова, Іванова, Петрова, Сидорова - то апелювати потрібно не до вулиці, не до читачів фейсбуку, а до судів. Пости у фейсбуці живуть один-два дні. А вирок суду - це вирок суду. І Ситник, і Бутусов це добре знають, рівно ж як і процедуру, за якою можна добитися істини. Але ж сьогодні у війнах за збереження Ситника потрібна не істина - потрібен хайп. Потрібна війна, яку має намір виграти Ситник - не у судах, а знову з апеляцією до соціальних мереж і до вулиці. Зрештою, ми цю тактику спостерігаємо вже тривалий час: головне прокричати, зібрати натовп, підняти хвилю в ЗМІ, добитися «стурбованості» від західних кураторів - і забути. До судів подібні справи, як правило, не доходять.

Тому можна констатувати: нічого серйозного. Просто намагання використати стару технологію.

Подпишитесь на телеграм-канал Политика Страны, чтобы получать ясную, понятную и быструю аналитику по политическим событиям в Украине.