Читаючи заяву пана Аслунда, згадав про 2 модні хвилі на директорів у Великобританії. До банкрутсва Enron (у США) у британських компаніях було дуже модним призначати в раду директорів титулованих осіб. Вважалось, що це підкреслювало чесність такої наглядової ради. Після скандалу з Enron стартувала мода на призначення людей з досвідом роботи в аудиті. Якщо ви були титулованою особою та з досвідом аудитора, то вважалось, що це «Bingo», оскільки до таких кандидатів стояли черги. Але ж за такою модою був раціональний розрахунок.
Після гучного скандалу із звітністю, великі компанії намагались відновити довіру інвесторів, і послати їм сигнал, що в них не просто наглядова рада яка підписує звіти, а є принципові люди із досвідом, які можуть і перевірити як формувалась звітність. Тобто мода виникала невипадково.
Що саме робив пан Аслунд в Укразалізниці без досвіду в аудиті, без досвіду роботи на залізниці і взагалі в будь якій транспортній компанії, мені не відомо, як і те, що відбувалось в головах тих, хто його туди призначив. Мода просто призначати іноземців в наглядові Ради яка захлиснула Україну років 3-5 тому – чесно кажучи дивує своїм дикунством.
Я розумію, коли, наприклад, представника іноземного банку, або міжнародної організації призначають до наглядової ради держкомпанії, щоб при отриманні фінансування проектів компанії від таких організацій підвищити їх прозорість для кредиторів, але те що відбувалось в нас «призначення без причини» явно не мало і не матиме раціональних пояснень.
І на прикінці хочу сказати пану Аслунду, що Україна це не банкомат, а якщо Вам не байдужа доля країни, і Ви прийшли допомагати проводити реформи в дусі міжнародного партнерства, то можливо і не потрібно було б піднімати питання про оплату.

Читайте Страну в Google News - нажмите Подписаться