Про «червоні лінії» (фактологічна довідка)
Останні дні, напередодні саміту лідерів країн Нормандського формату, жваво обговорюється тема «червоних ліній» щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. Три опозиційні парламентські фракції навіть сформулювали для Президента Зеленського список цих «червоних ліній». Але давайте з’ясуємо, якою є позиція Президента Зеленського по цих «червоних лініях».
Перша «червона лінія»: «Жодних компромісів щодо унітарної держави і ніякої федералізації».
- Позиція Президента Зеленського: Жодної заяви на підтримку федералізації України, навпаки, підтримка реформи децентралізації; категоричне заперечення закріпленню в Конституції України особливого статусу для ОРДЛО. У телефонній розмові з Президентом РФ В.Путіним 7 серпня 2019 р. Володимир Зеленський підкреслив, що захищатиме права всіх українців, незалежно від того, де вони знаходяться, і для цього немає необхідності вносити зміни до Конституції України (повідомлення Офісу Президента України, 7 серпня 2019 р.).
Друга «червона лінія»: «Жодних компромісів щодо європейського та євроатлантичного курсу».
- Позиція Президента Зеленського: «Курс на набуття повноправного членства у Європейському Союзі та НАТО залишається незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України». Про це заявив Президент України Володимир Зеленський під час спільного брифінгу з Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом у Брюсселі 4 червня.
Третя «червона лінія»: «Жодних політичних дій, зокрема виборів на окупованих територіях Донбасу, до виконання умов безпеки і деокупації – виведення російських військ, роззброєння незаконних збройних формувань, встановлення контролю за державним кордоном».
- Позиція Президента Зеленського: «Моя позиція в цьому питанні є чіткою та зрозумілою, і вона збігається з позицією всіх українців: ми всі розуміємо, що Донбас – це Україна. І там повинен запанувати мир, відбутися повне припинення вогню, виведення іноземних військових формувань. Ми всі розуміємо, що на українсько-російському кордоні з нашого боку повинні бути українські прикордонники. Має відбутись обмін полоненими, щоб усі наші громадяни повернулися додому. І проведення виборів має відбутися не під дулами кулеметів, а за українським законодавством, з доступом кандидатів від українських політичних сил, українських засобів масової інформації та міжнародних спостерігачів, з можливістю реалізації свого виборчого права всіма внутрішньо переміщеними особами» (з відео-звернення Президента Зеленського, 3 жовтня 2019 р.).
Четверта «червона лінія»: «Жодних компромісів щодо деокупації і повернення Криму в Україну».
- Позиція Президента Зеленського: «Ми не забуваємо і не забудемо про анексований Крим, повернення якого стане нашим наступним викликом» (з виступу Президента Зеленського 11 жовтня 2019 р. в Одесі).
П’ята «червона лінія»: «Жодного припинення міжнародних судових процесів проти Росії».
- Позиція Президента Зеленського: Всі міжнародні судові процеси проти Росії продовжуються, вже є проміжні переможні результати в Міжнародному суді ООН в Гаазі, і немає жодних сигналів (або іншої інформації) щодо їх припинення.
Висновок: лідери парламентських опозиційних фракцій попереджають Президента Зеленського про те, про що він вже сам сказав раніше, або про те, що він не робив і не робить під час свого президентства. Ось такий парадокс.
На останок про ще один парадокс. Лідери двох політичних сил, які підписались під цим зверненням про червоні лінії, самі мають досвід домовленостей з Путіним: Петро Порошенко – в 2014 и 2015 рр., а Юлія Тимошенко – в 2009 р. І якщо і треба про щось попереджати, так це про свій неоднозначний досвід, і про необхідність уникати пасток Путіна, в які вони потрапляли самі. Треба віддати належне Петру Порошенко, він свої поради сформулював у статті в «Українській правді», при цьому не заперечив необхідності вести переговори з Володимиром Путіним.
Дискусія про «червоні лінії» є доцільною і актуальною саме зараз. Але це має бути дискусія, а не політичні ультиматуми чи відверті маніпуляції.

Читайте Страну в Google News - нажмите Подписаться