Подумалося: якби у 1939 році Сталін не приєднав Західноукраїнські землі до УРСР, а створив на основі шести східних воєводств Польщі окрему державу- «сталініду» (як свого часу Наполеон творив наполеоніди, а Гітлер створив Словаччину чи Хорватію), історія пішла би за іншим сценарієм. Точно 22 червня 1941 року не почалася б радянсько-німецька війна - спершу або одній, або іншій стороні потрібно було би анексувати Галичину, а потім переходити до активних бойових дій одні проти одних. Балансування між двома гегемонами витворило би нову специфіку і політичну поведінку: на сьогодні Галичина була би проросійською за своєю політичною орієнтацією, а Україна - більш прозахідною. Принцип «дружити через сусіда» ніхто не скасовував)).
І філологи сьогодні би говорили про те, що «галицька мова» - це окрема східнослов‘янська мова (довели ж, що чорногорська - це самостійна від сербської мова на тій основі, що є близько 40-50 слів, відсутніх у сербській). Тай історично було би легко довести окремішність двох народів - на основі актуалізації культури фракійського гальштату, не характерного для решти України, і теорії Огоновського про готське походження галичан.
Все-таки роль особи в історії відіграє важливу роль.
... І чому ці думки прийшли до голови у символічний день - сторіччя з того моменту, як у Зятківцях Українська галицька армія перейшла на бік Денікіна, таким чином поставивши крапку в десятимісячній історії штучної «злуки» УНР і ЗУНР?

Подпишитесь на телеграм-канал Политика Страны, чтобы получать ясную, понятную и быструю аналитику по политическим событиям в Украине.