18 травня 2019 року юридична громадськість України відсвяткувала другу річницю знаменної події, навіки занесеної на скрижалі правничої науки: 18 травня 2017 року генеральний, прости господи, прокурор Юрій Луценко оголосив, що прокуратура Автономної республіки Крим (у екзилі) на виконання його вказівки повідомила про підозру в незаконній депортації кримських татар товаришам Сталіну та Берія. На жаль, досі Юрій Віталійович не повідомив, яку саме норму Карного кодексу Української радянської соціалістичної республіки 1927 року порушили ці достойники, примусово переселяючи населення однієї частини Російської радянської федеративної соціалістичної республіки в іншу її частину, та який запобіжний захід обрано підозрюваним.

Слід зазначити, що нічого принципово нового Луценко не відкрив. Процедурне питання допиту в суді померлих обвинувачених було вирішено ще наприкінці ІХ століття й тому можна лише вітати Юрія Віталійовича в його намаганні запровадити в Україні досвід Трупного синоду – трибуналу над папою римським Формозом, який відбувся в січні 897 року в Латеранській базиліці Риму через 9 місяців після його смерті. Труп Формоза за наказом папи Стефана був ексгумований, вдягнутий, посаджений на трон і допитаний судом. При цьому за небіжчика відповідав диякон, що сховався за троном і своїм голосом імітував голос померлого.

Тому, з огляду на Мінську конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, учасниками якої є Україна та Росія, юридична громадськість очікувала, що наступним кроком стане звернення Луценка до свого російського колеги з проханням ексгумувати та надати в тимчасове користування українській Генпрокуратурі труп Сталіна для розгляду в Голосіївському районному суді Києва (за місцем розташування прокуратури АР Крим) клопотання слідчого, погодженого з прокурором, про обрання запобіжного заходу. Оскільки тіло найкращого друга всіх фізкультурників було свого часу забальзамовано, його, напевно, вдалося б усадити на лаву підсудних. А ось допитувати Лаврентія Павловича довелося б хіба в режимі відео-конференції – після розстрілу в грудні 1953 року тіло Берія було кремовано на Донському цвинтарі Москви, а рештки знищені. Втім, син Берія, Серго Лаврентійович, похований на Байковому цвинтарі Києва і його можна було б допитати як свідка.

Але всім цим очікуванням не вдалось здійснитись. Більш того, обвинувальний акт досі не направлений до суду. Оскільки максимальний строк досудового розслідування становить 1 рік з дня повідомлення про підозру, це означає, що кримінальне провадження відносно товаришів Сталіна та Берія має бути закрито за реабілітуючими обставинами, а підозрюваним (точніше – їх родичам) Державною казначейською службою України повинно бути виплачене відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Подписывайся на рассылку новостей Страны в Facebook. Узнавай первым самые важные и интересные новости!