З юридичної точки зору істерично розрекламований Адміністрацією Президента «Об’єднавчий собор» означає лише те, що канонічно ізольована колишня Українська православна церква Київського патріархату, втративши значну частину повноважень, була реорганізована в Київську митрополію Константинопольського патріархату на правах структурного підрозділу з обмеженими правами автономії (на кшталт Критської архієпархії). 15 грудня 2018 року ця Київська митрополія отримала назву «Православна Церква в Україні» – відповідно до розробленого в Стамбулі Статуту. Основні положення Статуту будуть викладені в окружному посланні Вселенського патріарха – окремій грамоті, що традиційно має назву «Томос» – яка 6 січня 2019 року урочисто вручатиметься Варфоломієм митрополиту Київському. Але ці положення вже відомі зараз, оскільки текст Статуту, що був розданий учасникам Собору, опублікований:

https://www.documentcloud.org/d…/5630168-Statut-Proekt.html…

Так ось, виникає цікаве запитання. Відповідно до пункту 1 цього Статуту «Православна Церква в Україні є частиною Єдиної, Святої, Соборної та Апостольської церкви та невід’ємно єдиною з Матір’ю Великою Христовою Церквою в Константинополі, та через неї з усіма іншими Православними Автокефальними Церквами». Це означає, що Православна Церква в Україні, як і належить митрополії, є структурним підрозділом Константинопольського патріархату й не може самостійно спілкуватись з іншими 13-ма помісними церквами (Російською, Сербською, Болгарською й т.д.). Ну, це не страшно – невизнана помісними церквами УПЦ КП також не могла з ними спілкуватись, тож у цій частині нічого не змінюється.

Але відповідно до пункту 3 Статуту, Фанар конфіскує всі закордонні парафії УПЦ КП: «Православні християни українського походження в православній діаспорі віднині мають окормлення спеціальними Архієреями Вселенського Патріархату, у відповідності до священних канонів (28-й канон IV Вселенського Собору, див. також і 8-й канон І-го Вселенського Собору)».

Взагалі-то 28-й канон IV-го Вселенського Собору (Халкідонський Собор 451 року) лише визначає, що Константинопольський престол є другим після Римського. Але саме з цього Варфоломій робить висновок, що всі парафії православних українців, які перебувають за межами території новоствореної Київської митрополії, мають бути підпорядковані Стамбулу. А це, між іншим, парафії УПЦ КП в Росії, Польщі, Словаччині, єпархії в Греції та Молдові. Звісно, Філарету в зв’язку з цим варто поспівчувати, але ще не народився українець, якому вдалося б обманути грека.

Втім, Варфоломія не можна за це рейдерство сильно засуджувати – Константинопольська церква, попри величезний авторитет у православному світі, за кількістю парафій та парафіян (3,2 тис. парафій і, начебто, 3,5 млн. вірних по всій Землі) є невеличкою й співставна за розміром з УПЦ КП. Тож поживитись філаретівськими закордонними парафіями – то не гріх.

А питання виникає ось яке: якою буде доля Кримських парафій Української православної церкви Київського патріархату – вони перейдуть під омофор Вселенського патріарха чи будуть зараховані до складу Київської митрополії Константинопольської церкви (тобто Православної Церкви в Україні)? У разі, якщо Фанар оголосить ці парафії своїми, це означатиме, що Константинопольська церква визнає анексію Криму. А якщо ці парафії запишуть до Київської митрополії, то між Вселенським патріархатом і Російською православною церквою почнеться справжня війна, яка Варфоломію зараз потрібна менш за все.

Подписывайся на рассылку новостей Страны в Viber. Узнавай первым самые важные и интересные новости!