Перші враження від мітингу на Софійській площі. Російська хвороба українських патріотів. #собор
1) Жодної ікони, жодної церковної корогви, жодного хреста. Якщо це акція віруючих, то це все мало б бути. А так - одні державні прапори. Якщо прапори держати не холодно, то ікони, корогви та хрести держати тим більше було б не холодно. 
Власне, це наглядна ілюстрація того, що все відбувається виключно під керівництвом державних посадовців. Що це не стільки церковне життя, скільки черговий захід президента.
А якщо автомобільний рух навколо площі не перекривали, то це додаткове свідчення, що людей організували рівно стільки, щоб заповнити площу без проїжджої частини.
2) «Слава Ісусу» є певним маркером регіональної приналежності людей, звідкіля вони приїхали. Чимало виступаючих говорили ці слова. У Києві багато приїзжих з різних регіонів, тому не знають, що жителі Наддніпрянщини так не казали й не кажуть. Так кажуть жителі західних регіонів, як правило греко-католики та католики. 
3) Греко-католики розказують, як мріяли про єдину помісну українську православну церкву. Але поки що сама УГКЦ взагалі не бере участь в об’єднанні українських церков. УГКЦ – це результат незаконної анексії Ватиканом частини території Київської митрополії Константинопольської церкви. Фанар не визнав Берестейську унію. До речі, та анексія нагадує теперішню кримську анексію. Тільки замість невизнаного референдуму був невизнаний собор маріонеткових ієрархів, які проголосували за перехід під омофор (у підданство) Папи Римського. 
4) Вистава одного актора. Палкі обійми через кордон охорони. Президент йшов між двома кордонами охоронців, і через кордони намагався обійматися з тими людьми. Що було за ним. При цьому ті, що стояли поряд, якось так виглядали відсторонено від того палкого спілкування, яке старанно зображував президент. Тобто, виглядало так, що Порошенко зображував те, чого не було. Краще б він просто пройшов до собору, просто вітаючись з людьми, що стояли з боків, а не кидався в усі боки обійматися через кордони охоронців. Фальшиво виглядало. 
5) Якщо послухати виступи зі сцени, то єдине враження, що сьогодні створюється церква ненависті до Росії на противагу до церкви, яка нормально ставиться до Росії. Отака вона, російська хвороба, в тому числі тих, хто вважає себе українськими патріотами. Можливо, що Росія і заслуговує на нелюбов чи навіть ненависть. Але Україна та українці не заслуговують на ці любов та ненависть. Ненависть – це рак душі, бо вона роз’їдає душі тих, у кого вона у душах. Нічого доброго не може бути побудоване на ненависті.

Подписывайся на Страну в Twitter. Узнавай первым самые важные и интересные новости!