Богдан Бернадський нагадав, що сьогодні - день народження Сидора Артемовича Ковпака. У нашій родині до нього було особливо шанобливе ставлення - ковпаківці врятували мою бабцю Лукію (мамину маму) від відправки на роботу в Німеччину. А після війни була взагалі цікава історія. Бабиного брата, Василя, що повернуся з фронту з важкими пораненнями і шматком заліза біля серця (лікарі не наважувалися оперувати - аж у 1978 році війна наздогнала діда), звинуватили у крадіжці якогось колгоспного майна і заарештували. Баба вирішила добиватися справедливості і пішки пішла до Києва, ще й взявши з собою трирічну доньку - мою маму. Проста селянка розпитала, як потрапити до Ковпака. На той час він був заступником Голови Президії Верховної Ради України. Що дивно: бабу Лукію він прийняв того ж дня. Зранку записалася на прийом, після обіду прийняли. Зауважте: 1949 рік. Паспортів у селян не було. Прийшла жінка з дитиною, попросилася на прийом і її прийняли! Нині це важко уявити - адже це були сталінські часи, терор, на заході України та в Прибалтиці йшла боротьба з підпіллям. Я вже не кажу, що справа селянина Василя Ткачука лежала поза компетенцією та прямими обов'язками заступника Голови Президії. Але Ковпак встав з-за столу і, звертаючись до моєї трирічної мами сказав: "Дівчинко, а чого ти до мене прийшла?". Та відпоівіла: "Щоб ви дядька Василя випустили з тюрми". Він засміявся, вислухав бабу, закликав секретарку, яка допомогла оформити заяву, і пообіцяв, що справа буде на його особистому контролі. Тут же зателефонував Роману Руденку, прокурору УРСР (на той час людині з надзвичайним авторитетом - головному обвинувачувачу від СРСР на Нюрнберзькому процесі!) і зробив ще кілька дзвінків... Менше ніж за місяць дід Василь був удома - розібралися, виправдали, відпустили. Очевидно, що подібних прохачів у Ковпака було чимало і описана мною справа - це лише один невеликий епізод...
Сьогодні історію намагаються писати великими мазками і в основному у чорно-білих тонах. Але ж історія складається із доль окремих людей. І цих людей та їх нащадків ніколи не переконати, що Ковпак був негативним персонажем, бо представляв Радянську владу і був комуністом.
...А я особисто для себе звернув у цій історії увагу на два моменти.
Перший: ми не задумуємося, що у 40-х роках у судах відсоток виправдальних вироків був вищим (можете перевірити статистику), ніж за часів незалежності. Я підкреслюю: не в часи єжовських "трійок", а в повоєнний час. Особливо це стосувалося простих громадян, не "еліти". На цю обставину мою увагу звернули свого часу професійні юристи.
Другий: чиновники - навіть високого рангу - були більш доступними і менш зарозумілими, ніж нині. Принаймні, вони вміли бачити в простій людині особистість і мислили категоріями "народ", а не "електорат", як сьогоднішні можновладці.
Зрештою, підозрюю, що Ковпак ніколи не чув слова "електорат" і не знав його значення.
Звісно, з точки зору демократії, яка у стандартному її варіанті базується (у тому числі) на теоріях електоральних комунікацій, Ковпак та його покоління керівників УРСР були втіленням тоталітарної системи. Хоча... Моїй бабі Лукії та її братові було байдуже до теорій демократії. Їх більше цікавила практика справедливості.