Схоже Українське кіно за останні роки перейшло із стану «труп» у більш «рухомий» вигляд, що безперечно є досягненням, яке не можна не відзначити. Поволі з’являються українські фільми, які справді дивиться глядач, і які привертають увагу кінофахівців на знатних міжнародних фестивалях
Алє з іншого боку, так само ні для кого не є секретом, що в нас серйозною проблемою лишається домінування «совкових» підходів у всіх сферах життя, в тому числі й в кіно.
Нічого дивного тут немає. У СРСР «культурі» приділяли багато уваги, але у контексті пропаганди та реалізації ідеологічних завдань. Держава була головним «імпресаріо», «продюсером», «прокатником» та власником усього «бізнесу». Це породжувало дикі для всього іншого світу практики. Наприклад, усі ці звання «заслужених» або «народних» артистів. От ви можете собі уявити «заслуженого артиста США А. Шварценеггера» або «народного художника Е. Уорхолла»? Зрозуміло, що всі ці викривлення укорінилися досить міцно, продовжують впливати на державну політику в галузі культури, і якщо ми самі це не завжди помічаємо, то для зовнішнього світу це реально виглядає смішно.
От у «Єврорепортері» нещодавно вийшла велика стаття з аналізом стану справ з Українським кіно, і, зокрема, говориться про «загрозу радянізації».

https://www.eureporter.co/…/ukraines-movie-market-dynamics…/

Тут, загалом, позитивна статистика супроводжується появою деяких не зовсім райдужних тенденцій.
За даними маркетологів Меdia Resourcese Menegment загальний бокс-офіс у країні порівняно з 2016 р збільшився на 27,3% (28% за даними Держкіно), досягнувши у 2017 р. $ 81,24 млн. За даними Держкіно України, впевнено зростає також кількість глядачів, що прийшли до кінозалів, - на 15%, кількість кінотеатрів на 10%. Тобто «кіно-куш» зростає, зростає і увага до нього.
Зокрема, автори публікації наголошують, що прихильниками застарілої радянської моделі державного регулювання робляться спроби використовувати Антимонопольний комітет, як інструмент тиску на окремих гравців ринку, наприклад на тіх, що представляють американську кіноіндустрію, з метою перерозподілу корупційних доходів. І це зрозуміло – ласий шматок, отже, і підвищений інтерес. Тим більше, об’єктивно, саме американське кіно дає основну касу для кінотеатрів. Не лише в Україні – скрізь. Це призводить до розборок з дистриб’юторами голлівудських продуктів.
Раніше кіно цікавило усіх лише у контексті можливості «віджати» пару-трійку кінотеатрів, тепер – як джерело прямого доходу. Аналогічно і з «скандалами» навколо численних комісій, що регулюють, як видачу державних коштів на виробництво, так і, наприклад, висування картин на Оскар. Це породжує питання. А хто має регулювати кіноринок? Чиновники або ринкові механізми?
Автори ставлять питання про те, що породжує ситуацію, коли на 1 вітчизняний фільм, який користується держпідтримкою, і збирає касу, доводиться 3-5 провальних у прокаті, і бачать відповідь у системі державного регулювання який успадковує радянські принципи "Управління культурою". І тут у нас лише два шляхи – «російський», з жорстким державним контролем та іншою «міхалковщиною», коли держава вкидає великі гроші, а результат – відомий. Ну або західний, де те, що має бути бізнесом, розвивається саме як бізнес.
Зрештою, багато що у цій ситуації (на даному етапі) буде залежати від рішень АМКУ, довкола якого зараз розгортається тиск з усіх зацікавлених сторін, щодо ухвалення бажаного для них рішення. Але там з 2014го новий склад, начолі з Юріем Терентьєвим і є шанс, що на відміну від АМКУ попереднього, там розуміють, чим зумовлені такі «ігри». Будемо слідкувати за розвитком подій.

Подписывайся на рассылку новостей Страны в Facebook. Узнавай первым самые важные и интересные новости!