Отже, у Києві починається акція протесту за підвищення мінімальних зарплат до 7700 гривень під керівництвом "останнього піонера" та за сумісництвом профспілкового та партійного лідера - Капліна. Дивлячись на нього, до речі, розумієш, що це ті профспілки, яких ми заслужили.
Причини цього всього зрозумілі. Каплін йде на вибори. Грошей в нього вкладено чимало, і їх треба відробляти. Якщо ти позиціонуєш себе соціал-демократом, то питання зарплат - безпрограшне.
Але яка користь від цього всього? Можна підвищити мінімальну зарплату до 7,7 тис. гривень? Звісно, можна. Але тоді ці 7 тис будуть вартувати разів у 10 менше. Зімбабве з Венесуелою пам'ятаєте? Отож.
Чи справедливі у нас зарплати? Очевидно, що ні, і мають бути підвищені, але такі показники як мінімальна зарплата мають до цього досить опосередкований стосунок. Чому ніхто не говорить про погодинну оплату праці, яка була би логічною вимогою та дозволила б уникнути зрівняйлівки? Чому ніхто не говорить про диверсифікацію зарплат? Ну щоб нарешті платити за роботу, а не за присутність "людиноодиниць"?
Ні, тупо все прив'язуємо до мінімалки. Чому? Бо електорату так зрозуміліше.
Тепер варіантів може бути декілька.
Або ніхто не реагує і в проекті бюджету зберігається очікуване підвищення мінімалки до 4200 грн.
Або йдуть на якесь підвищення. Депутати ж теж хочуть на темі пропіаритися. І тоді зрив перемовин з МВФ - реальність. Ну і дефолт з усіма можливими наслідками. Не важко порахувати, що нікому з працівників в обох сценаріях краще не буде.
Ну і не забуваємо про один момент. Донедавна уряд підвищував мінімалку ще і для того, аби виводити з тіні доходи та збільшувати базу оподаткування. Формальне підвищення мінімалки - це ще і навантаження на роботодавця, на яке останнє може знайти відповідь у вигляді скорочень.

Подписывайся на рассылку новостей Страны в Facebook. Узнавай первым самые важные и интересные новости!